Журналіст і закон або як не вскочити в халепу

Журналістика – річ небезпечна. Ні, не тому що вас можуть вбити бо ви опинилися за крок від розкриття всесвітньої змови – таке трапляється раз на кілька років, переважно у кіно. Головна небезпека – це незнання меж. Не неписаних етичних норм, а реальних законів, які впорядковують журналістику.  

Для того й існує університет, щоб дати знання про ці закони, скажете ви? Так, ви праві, але тут є декілька складнощів. По-перше, дисципліна «медіаправо» стоїть у вибірковому блоці. Це означає, що студент на певному етапі вирішує, чи потрібні йому ці знання, причому вирішує не сам – курс стартує, якщо набереться двадцять осіб. Сам той факт, що дисципліна вибіркова, наштовхує на думку, що можна обійтися без неї, тому немає гарантії, що більшість голосів буде за. По-друге, незалежно від того, обрали ви медіаправо чи ні, ви пишете тексти в рамках свого навчання. Більше того, якщо ви прийшли на цей факультет і вам цікава ця галузь, ви, можливо, вже або працюєте, або маєте власний майданчик у всесвітній мережі. Хоча це може здаватися вам несерйозним, ви все одно опиняєтеся під дією тих законів, які регулюють обіг інформації. Банальна фраза, але незнання законів не позбавляє вас від відповідальності, і коли ви створюєте контент без опори на законодавство, ви ризикуєте.



Джерело:https://www.prostir.ua/?library=pytannya-internet-pryvatnosti-u-rishennyah-evropejskoho-sudu-z-prav-lyudyny-tendentsiji-ostannih-rokiv

Щоб звести ці ризики до мінімуму, створений цей проєкт. У ньому зібрані основні обмеження діяльності журналіста в Україні.
Одразу відповім на питання: «Чому тільки обмеження? Хіба журналіст не має прав?». Відповідь: має. Прав у журналіста багато, але незнання прав може максимум не дати вам виконати ваше завдання. Якщо ж ви не знаєте, що вам робити категорично неможна, ви рано чи пізно нашкодите не тільки собі, а й оточуючим.

Отже, що необхідно пам’ятати, щоб звести ризики до мінімуму? 

Свобода слова не абсолютна. Не можна казати будь що та будь де, особливо журналістові, який поширює свої думки на певну аудиторію. Це ні в якому разі не цензура, цензура забороняється практично кожним документом, який регулює діяльність ЗМІ. Це необхідні рамки, без яких не може обійтися демократичне суспільство. Згідно з Конституцією, свобода слова може бути обмежена законом: «…в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».
На перший погляд, більшість пунктів є очевидними, їх диктує здоровий глузд, але деякі з них для нас особливо важливі.  

Захист честі, гідності та ділової репутації


Джерело: https://armada.law/blog/sprostuvannya-nedostov-rno-nformats-oglyad-aktualno-sudovo-praktiki-v-ukra-n/

Під захистом репутації або прав в першу чергу розуміється захист честі та гідності. Слизька тема, тому що законодавство не дає визначення ані честі, ані гідності бо це морально-етичні поняття. Загалом під гідністю розуміють визнання цінності кожної особи, як такої, а під честю – позитивну оцінку особи оточуючими, яка ґрунтується на поняттях про добро та зло. Ділова репутація – інформація, яка дозволяє зробити висновок про компетенцію особи.

Усе це тісно пов’язане із недостовірною інформацією. Якщо ви публікуєте матеріал, який повністю руйнує уявлення про його героя, як про добру і чесну людину, але при цьому маєте неспростовні докази, ви не порушуєте закон, ви робите свою роботу. Поширення ж недостовірної інформації є незаконним. Кримінальної відповідальності за це немає, але постраждала особа (як фізична, так і юридична) має право позиватися до суду та вимагати спростування і компенсації моральної шкоди. Журналіст та редакція ЗМІ не несуть відповідальності за розповсюдження неправдивої інформації тільки якщо отримали її від інформаційного агентства або від держави у відповідь на запит на доступ до закритої інформації.

Тобто, наприклад, вам дуже не подобається викладач. Ви пишете про нього, припустимо, що він корупціонер (не тому що маєте докази, а тому що така людина, на вашу думку, просто зобов’язана бути корупціонером). Ви скоїли злочин – це, по-перше, наклеп, по-друге, порушення права викладача на честь та гідність. Якщо тільки ви не отримали цю інформацію від інформаційного агентства або держави – тоді на вас немає провини.

Або ось ще один приклад, вже з життя: я одного разу написав текст про те, чому університет не може відремонтувати аудиторії (не через брак грошей; там складна історія із документацією, проєктами, ухвалами тощо). Нам якось викладач розповіла. Мені здалося, що я усе зрозумів, і я пішов нести істину в народ. Добре, що цей текст призначався для університетської газети, яку перевіряли, тому що на мене можна було одразу подавати у суд. Причому не тому що я лаяв альма матер, я навпаки, виправдовував поточний стан речей, але в процесі безбожно перекрутив усе, що можна було. Ненавмисно, а саме через незнання і небажання перевірити інформацію.

Є ще один момент, пов`язаний із непідкріпленими фактами твердженнями: оціночні судження. За законом «Про інформацію» ніхто не може бути засуджений за оціночні судження. Оціночне судження – це висловлювання, яке не містить фактичних даних та не підлягають доведенню їх правдивості, часто їх використовують, як гіперболи або алегорії. Може здатися, що це розв’язує журналістові руки, але ні. Якщо оціночне судження є образою, воно порушує те саме право на честь ті гідність, і ображена особа все одно може позиватися до суду.

Приватність 



Джерело:https://www.markeluk.com/link/21bb97705f76410c89839d11622b5662.aspx

У законі «Про Інформацію» читаємо:

«Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.»
«Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.»

Інформація про фізичну особу – це відомості або сукупність відомостей про фізичну особу (тобто людину), яка конкретно ідентифікована або яка може бути конкретно ідентифікована.

Тобто ідентифікаційний код, номер кредитної картки, номер паспорту, номер авто тощо – усе це інформація, збирати яку неможна без згоди особи. Це також стосується тієї інформації, яка ідентифікує особу опосередковано. Наприклад, історія покупок, якщо покупець користувався кредитною карткою.

Із визначення конфіденційної інформації може виникнути враження, що поки особа не назвала інформацію конфіденційною, ці данні є відкритими. Це не так. Законодавство вважає, що інформація про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання та стан здоров’я є закритою, поки особа не відкрила до неї доступ. Взагалі у цьому є логіка, адже навряд хтось з нас намагався активно захистити ці данні від сторонніх очей.

Виключенням є суб’єкти владних повноважень. Це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто це президент, судді, парламентарі, міністри, голови міських адміністрацій – одним словом, влада.
Приклад. Ви все одно впевнені, що той викладач все ж-таки корупціонер і налаштовані це довести. З цією метою після пар ви стежите за ним, фотографуєте, занотовуєте усі його дії, куди він пішов, із ким зустрічався та, що він придбав на вечерю. Це злочин.

Слід також пам’ятати, що інформація про людину – це не тільки слова, це також фотографії. Знімати людей без їхньої згоди неможна, якщо тільки  фото не зроблені у публічних місцях та на масових заходах. Припускається, що людина, яка бере участь у, наприклад, акції протесту або конференції, усвідомлює, що зазвичай там ведеться фото та відео зйомка. Що стосується дітей, діють ті ж самі правила, але згоду дає не дитина, а один з батьків або опікун.

Тут варто сказати, що згода не має бути письмовою, вона може будь якою, тобто й мовчазною. Мовчазна згода – це коли людина бачила і знала, що її знімають, але не виразила незгоди.

Авторське право


Джерело: https://lexinform.com.ua/zakonodavstvo/novyj-zakon-pro-avtorske-pravo-dopomozhe-talantam-zarobyty/

І, щоб остаточно розібратися із фотографіями. Ілюструвати ваш матеріал – це добре, але не завжди є можливість самому зробити фото та й навіщо? В Інтернеті знайти швидше та зручніше. Міркуючи таким чином ви забуваєте, що фотографія – це об’єкт авторського права, хтось створив цей знімок, і саме ця людина володіє правами на нього. На щастя, законодавство не забороняє використовувати зображення без згоди автора, якщо це робить ЗМІ, але зобов’язує вказувати ім’я автора та джерело. Або хоча б джерело, якщо ім’я встановити неможливо.
Також ви маєте право без згоди автора, але з вказанням імені використовувати: цитати (або короткі уривки) з опублікованих творів в оглядах преси, якщо цей твір має критичний, науковий або інформаційний характер; відтворювати в пресі з інформаційною метою публічно виголошені промови та звернення.
Окремо треба згадати авторське право на інтерв’ю. Пам’ятайте: інтерв’ю є результатом спільної творчої праці вас та вашого респондента. Тобто й авторське право на інтерв`ю належить вам обом. Без дозволу респондента публікувати такий матеріал ви не маєте права. І не забудьте одержати також дозвіл на фотовідео зйомку розмови. Тут також немає конкретної форми дозволу, але з інтерв’ю краще, якщо він буде письмовий. Щоб цей дозвіл не був простим папірцем, у ньому мають бути ПІБ респондента, дозвіл на публікацію та, про всяк випадок, дозвіл на фото-відео фіксацію.
Хоча з правами на інтерв’ю пов’язане цікаве протиріччя: якщо інтерв’ю стосується питань публічного інтересу, а респондент не дає дозволу на публікацію, це можна трактувати, як цензуру. Тому тут є варіанти, але якщо ви публікуєте інтерв’ю без дозволу респондента, ви ризикуєте посваритися із ним. Через це він може відмовитися співпрацювати з вами у майбутньому. 
Приклад. Ви стежили за викладачем цілий семестр. Недосипали, мокли під дощем, не знімали перуку, витратили на транспорт усю стипендію, але жодних доказів не знайшли. Ви дійшли висновку, що помилялися і, щоб якось загладити провину, берете у викладача інтерв’ю, у якому він спростовує усі чутки про недобропорядність і взагалі розкривається, як чудова людина. Але матеріал вийшов таким гарним, що ви вирішили опублікувати його як можна скоріше і не стали отримувати дозвіл. Це злочин. І взагалі, правилом гарного тону є показувати респондентові ту версію інтерв’ю, яку збираєтеся публікувати. Так точно не виникне жодних питань, і ви збережете гарні стосунки із респондентом.
_______________________________________________________________________________________________________________________

Звичайно, цей текст не пояснює усі тонкощі та деталі того величезного масиву законів, які регулюють діяльність ЗМІ та журналіста в Україні. Прочитавши його, ви не стаєте фахівцем з медіаправа, але, він може відвернути деякі помилки та попередити небезпеки. Не порушуйте закон та змінюйте журналістику на краще. 


 Джерело:https://www.keepcalmandposters.com/poster/174491_keep_calm_and_study_journalism

Якщо ви хочете самостійно розібратися у темі, ось список законів, які регулюють діяльність журналіста та ЗМІ в Україні:
Конституція України, Закони України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про авторське право і суміжні права», «Про інформаційні агентства», «Про рекламу», «Про державну таємницю», «Про зв’язок», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про науково-технічну інформацію», «Про захист інформації в автоматизованих системах», «Про видавничу справу», «Про професійних творчих працівників та творчі спілки», «Про захист суспільної моралі», «Про доступ до публічної інформації».
Актуальні тексти усіх законів можна знайти на цьому сайті: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/index